Чи щасливі люди, які вміють чути звук павутинки?

Твір – роздум. 

 Що таке звук павутинки? Як я зрозумів, прочитавши твір В. Близнеця «Звук павутинки», звук павутинки – це навколишній світ, який може бути не тільки реальним, а й уявним, фантастичним. А люди, які можуть бачити і розуміти цей світ, добрі й співчутливі. І не обов’язково це діти. Такими людьми можуть бути і дорослі, але таких дорослих мало. Як написав у своєму творі «Звук павутинки» В. Близнець: «Показуєш дорослим листок, вони кажуть листок і не розуміють, що цей листок може бути і корабликом, і літаком». Так казав Льонька, хлопчик, який ріс без друзів, бо там, де він жив, «хлопців не вродило». Він міг «чути звук павутинки». Навіть більшість друзів у нього були уявними. Та були і справжні, наприклад, Адам, який, хоч і був дорослим, але теж міг чути звук павутинки, тобто бачити навколишній світ. Льонька зрозумів це відразу, бо коли він пускав по річці листки, які він уявляв корабликами, Адам зрозумів, що це не прості листки, а флотилія кораблів. По-моєму, люди, які бачать навколишній світ, набагато щасливіші за тих, які його не бачать.

 Кобченко Владислав

 Чи щасливі люди, які вміють чути звук павутинки? Я вважаю: і так, і ні. Так тому, що людина, яка чує звук павутинки, ніколи не сумує. Вона може бачити світ таким, яким його ніхто не бачить. Я думаю, що вміння бачити у звичайних речах незвичайне – великий талант, яким часто володіють діти й, на жаль, не так часто дорослі. Льонька, герой повісті В. Близнеця, добрий, чуйний хлопчик, він має щире серце. Хлопчик вміє сприймати навколишній світ особливо, він бачив у звичайній крапельці чоловічка Бумса, у сонячних променях – Вишневі Пушинки. А нещаслива тому, що така людина, зазвичай, не має друзів, тому шукає товаришів у своєму світі. Льонька мав лише двох реальних друзів, собаку Рекса, якого вбив сусід Глипа, та Адама, який приїхав у село помирати. Але хлопчик мав уявних друзів, наприклад, дівчинку Ніну. Я вважаю, що кожен може почути звук павутинки, треба цього тільки забажати - і ось ти відчуваєш легесеньке бринчання. Так чи щасливі ж люди, які вміють почути звук павутинки? Я вважаю, що все ж більше так, ніж ні. Адже Льонька померлого Рекса вважав живим і грав з ним, бився з Бумсом проти піратів, не сумував. Повість змушує багато над чим замислитися, а в першу чергу про те, що дитинство треба берегти і не витрачати дарма, треба бути дитиною у серці, як Адам, щоб потім не довелося шкодувати про втрачене щастя.
 Омельченко Валерія

Чи щасливі люди, які чують звук павутинки? Я думаю, що так, бо такі люди чуйні і спокійні, а для таких людей все легко і зрозуміло. Чуйні люди завжди у гарних відносинах з людьми і шанобливі у суспільстві, легко виходять з поганих ситуацій, не допускають себе до конфліктів. Також вони фантазери, бо у кожного цей звук свій. На мою думку, цей звук павутинки може бути відгуком серця до справжнього кохання. Закохана людина тонка, лагідна і відкрита серцем, чуйна, завжди щаслива із своїми коханими людьми. Я вважаю себе щасливою, бо кожного дня відчуваю тонкий клопіт моєї матері, надійний захист мого батька, чуйне ставлення моєї бабусі і просто гарні відносини в моїй сім`ї. Міцна сім`я – це завжди щастя, і кожна родина повинна плести і плести свою сімейну павутинку і не допустити, щоб вона обірвалась.
 Сушко Олександра

Чуйні, романтичні та люди з фантазією роблять наш світ прекраснішим, яскравішим, добрішим. Добрі та чуйні люди вміють чути та розуміти не тільки людину, а й природу, красу природи. Вони вміють розглянути цю красу, побачити навколо себе не тільки міста, села, заводи, роботу, транспорт та шум. Вони заспокоюються від природи: як гарно сісти під деревом на травичку, пити гарячу каву та слухати звук павутинки. Мені також подобається робити це час від часу. Не кожний чоловік, жінка, підлітки та діти зможуть почути звук павутинки або розгледіти красу природи. Та є все ж такі діти, ось нещодавно я прочитала гарний твір «Звук павутинки». Там був головний герой Льонька, який був і фантазером, і романтиком та чуйною людиною. Він вмів побачити красу природи, він чув і розумів пташиний спів. Але у Льоньки не було зовсім друзів, тому що там, де він народився, не буле вже дітей такого віку як Льонька. Але я вам казала, що він фантазер, так ось він грався з уявними друзями. Уявним був Бумс - це була крапелька, уявною була Сопуха - це зле якесь чудовисько, та уявною була Ніна. З усіма він грався, і для нього це було щастям. А ще щастя це дійсно природа. Звук павутинки важко почути будь-якій людині, а Льонька особливий, і він почув цей звук та посміхнувся, мабуть, він став трішки щасливішим. Отже, я роблю для себе висновок, що людина стає щасливою не тільки від подарунків та грошей, а також від краси природи.
 Сафонова Єлизавета